Шляхи підвищення педагогічних знань батьків
Важлива
умова ефективної навчально-виховної роботи — єдність школи і сім'ї, якої
досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня
психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.
Зміст
роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на їх правах і обов'язках,
визначених Законом України «Про загальну середню освіту»:
1. Батьки
або особи, які їх замінюють, мають право:
— вибирати
навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;
— приймати
рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього
навчального закладу;
— обирати і
бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання
дітей;
—
звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і
виховання дітей;
— захищати
законні інтереси дітей.
2. Батьки
або особи, які їх замінюють, зобов'язані:
—
забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за
будь-якою формою навчання;
— постійно дбати
про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для
розвитку їх природних здібностей;
— поважати
гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя,
шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до
народних традицій і звичаїв;
—
виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей
українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та
навколишнього природного середовища, любов до України.
На думку В.
Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях
себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями
важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.
Організовуючи
навчання батьків, враховують рівень їх підготовки до сприймання головних
теоретичних положень методики виховання дітей у сім'ї та визначають рівень
популярності викладання цього матеріалу. Турбота школи про виховання дітей у
сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної
роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на
батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це
найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що
він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя,
доводить ці вимоги до відома батьків, переконує в необхідності дотримуватися
їх.
Спеціальну
виховну роботу проводять із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні
дітей.
Роботу з
педагогічне неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх
психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи
педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання
дітей у сім'ї.
Із сім'ями
педагогічне пасивними працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння
батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за
виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї,
своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.
У роботі з
антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних
дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорюють упущення у
вихованні дітей, накреслюють шляхи усунення їх, зміни сімейних стосунків. З
батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслідки,
але важливо посіяти в них сумніви у правильності їхньої системи виховання,
змусити їх замислитися над її результатами.
Батькам,
яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль
виховання дитини в сім'ї робить ЇЇ самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким
дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати
про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання
відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині більше
потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у житті
дитини важливіша, ніж машина, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для
батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід
заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий
навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба
також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло
її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми,
дружити й любити за покликом душі.
З метою
профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати
поради.
1.
Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму
життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати
визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання,
спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани
тощо.
2. Постійно
тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами,
труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.
3. Знати
товаришів своєї дитини, коло її неформального спілкування, сповідувані нею
ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.
4.
Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я;
культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам
і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.
5.
Компетентне й педагогічне грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості,
залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати
з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів,
токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про
наркотичне лихо і сумнівний «кайф» надійшла до дітей саме від батьків, родини,
а не від компанії з вулиці.
6.
Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх
насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми,
пісенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кайфування» в стані
наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).
7. Розвивати
й заохочувати у дітей самостійність, уміння обстоювати власну позицію,
переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу
життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами, алкоголем тощо.
8.
Підтримувати постійний зв'язок зі школою, іншими виховними закладами,
допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого
покоління.
9. Знати і
вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків,
токсичних речовин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, активності
тощо).
10. Бути
готовими і рішучими до консультацій з педагогами, психологами, медиками; до
відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рішень
щодо обмеження «непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з
«підозрілими» товаришами.
| 
