Відділ освіти та ММК

Методи перевірки — сукупність методів, які дають можливість пе­ревірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.

Метод усного контролю. Під час його використання учні вчаться ло­гічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно. Усне опитування учнів здійснюється у певній послідовності: формулювання вчителем запитань; підготовка учнів до відповіді та викладу своїх знань; корекція і самоконтроль викладених знань у про­цесі відповіді; аналіз і оцінка відповіді. Для усної перевір­ки знань важливо визначити, які запитання чи завдання дати учневі. За рівнем пізнавальної активності вони є ре­продуктивними (передбачають відтворення вивченого); ре­конструктивними (застосування знань у дещо змінених ситуаціях); творчими (потребують застосування знань і вмінь у значно змінених (нестандартних) умовах, перене­сення засвоєних принципів доведення (способів дій) на розв'язання складніших мислительних завдань.

Запитання для усної перевірки поділяють на: основні, додаткові й допоміжні. Основне запитання формулюють таким чином, щоб учень міг дати на нього самостійну роз­горнуту відповідь. Додаткові запитання ставлять для уточнення, як учень розуміє певне питання, формулюван­ня, формули та ін. Допоміжні запитання часто є навідни­ми, допомагають учневі виправити помилки, неточності. За формою викладу розрізняють запитання звичайні і запитання у ви­гляді проблеми або задачі. Запитання мають бути логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність — послідовною і систематичною.

Запитання для перевірки і оцінки знань учнів форму­люють так, щоб вони не тільки передбачали відтворення вивченого, а й активізували мислення учнів. Це передусім запитання й завдання, що мають на меті:

• порівняння різних явищ і процесів («Яка відмінність між різними видами креслення?»)
• встановлення взаємозв'язків між фактами, явищами, процесами, подіями («Яка існує залежність між напругою і силою електричного струму?», «Який спостерігається взаємозв'язок між кліматом, рослинністю і тваринним світом певного району?»);
• визначення характерних рис, ознак і особливостей предметів і явищ («Які особливості скелета птаха?»);

- встановлення доцільності дій, процесів, використан­ня предметів («Яке практичне застосування трансформа­тора електричного струму?»);

• класифікацію предметів або явищ за певними ознаками («На які групи поділяють кислоти?», «За якими ознаками рослини об'єднують у класи?»);
• підведення конкретного під загальне («Наведіть приклади, які ілюструють закон Ньютона»);
• перехід від загального до конкретного («Дайте характеристику фізичних і хімічних особливостей»);
• встановлення значення явища, події, процесу («Яку функцію виконують еритроцити крові?»);

- пояснення причин, доведення певних закономірно­стей явищ і процесів («Доведіть, що в трикутнику сума внутрішніх кутів дорівнює 180°», «Поясніть явище дифузії газів»);

—       висновки та узагальнення («Який висновок можна зробити, аналізуючи повоєнну ситуацію в Європі?»).

Корисні також запитання на зразок: «Яка твоя думка про...?», «Що позитивного (негативного) в ...?» та ін.

У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та ущільнене усне опитування. Індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відповідь учня на оцін­ку. Він повинен не лише показати креслення, використовуючи знання, отримані на попередньому уроці, а й самостійно пояснити матеріал, довести наукові положення, навести власні приклади. Проводячи індивідуальне опитування, вчитель має визначитися, кого викликати, скількох учнів опитати, скільки часу відвести на опитування, а також пе­редбачити, що в цей час робитимуть інші учні. Педагогіка не дає однозначних відповідей на ці запитання, проте дос­від переконує, що в кожному конкретному випадку вони вирішуються залежно від завдань, які ставить перед собою вчитель. Під час індивідуального опитування важливо ор­ганізувати роботу всіх учнів класу, їм можна запропонува­ти уважно слухати пояснення товариша, виправляти допу­щені ним помилки, доповнювати відповідь. За таку активну роботу може бути виставлена оцінка. Якщо біля дошки від­повідає слабший учень, учитель слухає його відповідь сам, а решта учнів виконує самостійне завдання.

Велике виховне значення має залучення учнів до оці­нювання знань одногрупників через взаєморецензування відповідей. Вчитель привчає їх уважно слу­хати відповіді товаришів, визначати правильність, точ­ність виконання креслень, досконалість мовного оформлення й доказовість прикладів.

Для цього організовують спеціальне тренування. На дошці записують основні запитання, за якими слід рецен­зувати:

1. Чи правильно й точно виконане креслення деталі?
2. Чи все, що стосується креслення, розповів учень?
3. Чи вдалі приклади навів?
4. Чи точно добирав слова і правильно будував речення?
5. Якої оцінки заслуговує така відповідь?

Прослухавши відповідь, учитель дає учням зразок усної рецензії на неї, пропонує висловлюватися від першої особи. Щоб залучити всіх учнів до роботи, оцінюють одне й те саме креслення декілька учнів.

На уроках повторення практикують взаємоопитування учнів. За завданням учителя учні самостійно формулюють учням ставити запитання, відпові­ді на які доповнять упущене. Учень, який запитував, ви­значає ступінь правильності відповіді, а в разі потреби від­повідає сам.

Рецензування відповідей і взаємоопиту­вання сприяють активізації уваги учнів, вихованню чес­ності, справедливості, переконують їх, що об'єктивне оцінювання — вельми складна справа.

Мета фронтального опитування — перевірка знань, умінь і навичок одразу багатьох учнів. Його проводять пе­реважно тоді, коли необхідно виявити рівень засвоєння знань, які слід запам'ятати, оскільки вони є підґрунтям для засвоєння певного складного матеріалу. Таке опиту­вання стимулює активність учнів, сприяє повторенню та систематизації знань.

На практиці фронтальне та індивідуальне опитування нерідко поєднують: учитель ставить учням запитання і проводить з ними перевіркову бесіду.

Ущільнене (комбіноване) опитування дає змогу пере­вірити знання відразу кількох учнів: один відповідає ус­но, решта — за вказівкою вчителя виконує певні елементи креслення на дошці. Його проводять переважно тоді, коли весь матеріал в основному засвоєно і необхідно перевірити набуті знання, вміння та навички учнів.

Коли учень виконав завдання, учитель розбирає його разом з викликаним учнем, який пояснює хід його вико­нання (якщо це буде корисним для всього класу).

За будь-якого виду усного опитування важливим є пе­дагогічний такт учителя. Передусім треба визначитися, як звертатися до учнів. Неприпустимим є підкреслено лагідне звертання до одних учнів («Відповідати піде Галинка»), просто на ім'я («Відповідатиме Михайло») — до других, на прізвище («Відповідатиме Петренко») — до третіх. Ще гірше, коли, викликаючи учня, він демонструє своє нега­тивне ставлення до нього («Відповідатиме Давиденко, мо­же, хоч сьогодні на щось спроможеться»). Педагог пови­нен однаково звертатися до всіх учнів, щоб не склалося враження, що одним він симпатизує, а інші йому антипа­тичні.

Оцінюючи метод усної перевірки знань загалом, слід наголосити, що він сприяє встановленню тісного контак­ту між учителем і учнем, дає змогу стежити за його дум­кою всьому класу, виявляти прогалини чи неточності в знаннях учнів і відразу їх виправляти. В процесі опитуван­ня одного учня здійснюється повторення, узагальнення і систематизація знань цілим класом. Таку перевірку мож­на проводити з будь-якого навчального предмета.

Крім позитивних рис, цей метод перевірки має й недо­ліки. Передусім той, що на перевірку витрачається надто багато навчального часу, вона збуджує нервову систему опитуваного учня, нерідко буває суб'єктивною, а об'єк­тивність важко встановити, бо відповідь учня не фіксуєть­ся. Крім того, вона нерідко буває нерівнозначною, оскільки різним учням ставлять різні запитання, часто неодна­кові за складністю, що дає змогу сміливішим дітям отри­мати вищий бал, ніж тим, хто знає, але не вміє впевнено висловлювати свої думки.

Метод письмового контролю — письмова перевірка знань, умінь та навичок. З таких предметів, як мова і ма­тематика, його використовують не рідше, ніж усну пере­вірку. Письмовим методом перевіряють знання учнів і з географії, історії, біології, хімії. Залежно від навчально­го предмета письмовий контроль знань здійснюють у фор­мі контрольної роботи, твору, переказу, диктанту, виконання креслення певної деталі. Мета письмової перевірки — з'ясування ступеня оволодін­ня учнями вміннями і навичками з предмета. Водночас іс­нує можливість визначити і якість знань — їх правиль­ність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці.

Важливим питанням письмової перевірки є підбір тем, завдань, системи вправ, чітке їх формулювання. Теми кон­трольних робіт, завдання і креслення мають бути посильни­ми для учнів, відповідати рівневі їх знань, але водночас потребувати певних зусиль, виявляти знання фактичного матеріалу. Визначаючи обсяг письмової контрольної робо­ти, слід враховувати необхідний для виконання час: за­лежно від її призначення — від 15 до 45 хв. Письмові ро­боти можуть виконуватись і як домашні завдання. В додатках буде наведено декілька ескізів креслень.

Контрольну письмову роботу перевіряє вчитель. За її результатами він аналізує якість знань, умінь та навичок групи загалом та окремих учнів і вживає заходів для усу­нення помилок і недоліків.

Метод тестового контролю (від англ, test — іспит, ви­пробування, дослід) передбачає відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставляння пропущених слів, зна­ходження помилок тощо. Це дає змогу за короткий час пе­ревірити знання певного навчального матеріалу учнями всієї групи. Зручні тести і для статистичної обробки ре­зультатів перевірки.

За основним призначенням їх поділяють на: тести розумової обдарованості (інтелекту) і тести навчальної ус­пішності.

Тестові завдання, що потребують конструювання від­повідей, поділяють на: завдання у вигляді питальних або стверджувальних речень, зміст яких передбачає коротку й точну відповідь, і завдання, в яких учні повинні запов­нити пропуски. За дидактичним призначенням тести з конструйованими відповідями класифікують на тести на доповнення, тести на використання аналогії й тести на зміну елементів відповіді. Тестова перевірка дає змогу ефективно використати час, висуває до всіх учнів однакові вимоги, усуває суб'єктивізм, сприяє дотриманню єдності вимог, не настроює учня проти вчителя. Важливо, що об'єктивність оцінки унеможливлює випадковість в оцінці знань, стимулює до їх самооцінки.

Однак така перевірка може виявити лише знання фак­тів, але не здібності, вона заохочує механічне запам'ято­вування, а не роботу думки, до того ж потребує багато часу для складання програм.

Метод графічного контролю — метод перевірки, який застосовують на уроках малювання, креслення, географії, геометрії та ін. Він передбачає відповідь учня у вигляді складеної ним узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв'язки у виучуваному об'єкті або їх сукупності. Це можуть бути графічні зображення умови задачі, малюнки, креслення, діаграми, схеми, таблиці. На­приклад, перевіряючи знання з технічного креслення, можна запропону­вати учневі зобразити проектування відрізка прямої. Перевіряючи знання з біології, пропонують схематично зобразити будову клітини чи кру­гообігу, на уроках географії — нанести на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти.

Графічна перевірка може бути самостійним видом або як органічний елемент входити до усної чи письмової пе­ревірки.

Метод програмованого контролю — полягає у висуван­ні до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечується ви­користанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за до­помогою індивідуальних автоматизованих засобів.

Метод самоконтролю —усвідомлене регулювання уч­нем своєї діяльності задля забезпечення таких її результа­тів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нор­мам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю — запобіган­ня помилкам та їх виправлення.

Показником сформованості контрольних дій, а отже, й самоконтролю є усвідомлення учнями правильності пла­ну діяльності та її операційного складу, тобто способу реалізації цього плану. Ефективний засіб формування в учнів навичок самоконтролю — використання колектив­них (фронтальних) перевірок у поєднанні з контролем з боку вчителя. У процесі навчання слід знайомити учнів з метою виконуваної роботи, вимогами до неї, способами ви­конання, прийомами самоконтролю і шляхами їх удоско­налення. Важливу роль у самоконтролі відіграють педаго­гічна оцінка та самооцінка. Від ефективності самооцінки залежить здатність учня знаходити помилкові дії, запобі­гати їм і таким чином підвищувати результати самокон­тролю. Для самоконтролю нерідко використовують звуко­запис. Прослуховуючи запис власного читання тексту, учень може виявити недоліки в техніці читання, інтону­ванні, артикуляції окремих звуків. Метод самооцінки передбачає критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оці­нювання досягнутих успіхів. Стосовно самооцінки учнів поділяють на таких, що переоцінюють себе, недооцінюють себе, оцінюють себе адекватно. Для формування самокон­тролю і самооцінки педагог повинен мотивувати виставле­ну учневі оцінку, пропонувати йому оцінити свою відпо­відь; організовувати в класі взаємоконтроль, рецензуван­ня відповідей інших учнів тощо.

Самоконтроль та самооцінку можна застосовувати до тієї частини знань, умінь і навичок, рівень засвоєння яких можуть легко визначити самі учні — формул, правил, гео­графічних назв, історичних фактів, віршів тощо.

Для організації самоконтролю знань учнів ознайомлю­ють з нормами і критеріями оцінювання знань, звертаю­чи увагу, що помилки можуть бути істотні та менш істотні з огляду на мету контролю. Результати самоконтролю і са­мооцінки знань з окремих тем фіксують у класному жур­налі. Це робить їх вагомими, впливає на посилення відпо­відальності учнів за навчальну роботу, виховання почут­тя власної гідності, чесності.