ГЕНОЦИДНИЙ ХАРАКТЕР ГОЛОДОМОРУ 1932-33 РОКІВ В УКРАЇНІ
ПЕКЕЛЬНІ ЦИФРИ ТА СЛОВА
У СЕРЦЕ Б’ЮТЬ, НЕНАЧЕ МОЛОТ,
НЕМОВ ПРОКЛЯТИЙ ОЖИВА
РІК ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ…ГОЛОД…ГОЛОД…
Про голодомор 1932-33 рр. написано чимало книжок, статей та публікацій. Але ми ніколи не повинні забувати про те, що це був геноцид українського народу, сталінський злочин проти української нації.
Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах: учора, сьогодні, завтра. Вчора - це наша історія, багатостраждальна і вимучена, але ми ніколи не забудемо її чорних сторінок. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати правду у глибоких спецсховищах, замести сліди злочину і навіть переписати заново історію, але з пам’яттю народу нічого не вдієш. Після заборон та утисків, принижень вона оживає, відроджується, що б там не було.
30-ті рр… Які ж бо вони були важкі! Соцзмагання… Хлібозаготівля… Світовий ринок переповнений хлібом, ціни падають…А в Україні наприкінці літа 1932 року почався голод, досяг свого піку навесні 1933 та завершився на влітку 1933 року. Саме за цей період в Україні загинули мільйони людей. Між істориками досьогодні тривають суперечки, скільки саме людей стали жертвами голодомору.
Хочеться навести приклад зі спогадів Онопрієнка Якова Федоровича, жителя с. Шахворостівка Миргородського району, який став очевидцем тих далеких та моторошних подій. Про роки голоду він згадує з болем. Пам’ятає, як бригади ходили по хатах і відбирали їжу. Якщо знаходили в когось хоч трошки зерна - відбирали і те. Щоб не вмерти, Яків Федорович їв вівсяну шелюху, навесні - липове листя, зелень. Де в кого від такої їжі траплялися завороти кишок. Він згадує, що в далеких селах їли навіть кішок і собак. Яків Федорович розповідає, що люди не допомагали один одному у виживанні, кожен дбав за себе, тож виживали, як могли. У Миргороді був «Торгсін», в якому обмінювали золото і срібло на борошно. Ось так виживали українці, а влада стверджувала, що немає ніякого голоду…
Україна мала найродючіші землі, але її по-хижацьки грабували, не давали жити. Не було тоді ні війни, ні посухи, ні потопу, а тільки зла воля Сталіна, спрямована проти українців. Це був геноцид («винищення») української нації.
ТИ КАЖЕШ, НЕ БУЛО ГОЛОДОМОРУ?
ЧОМУ Ж ТОДІ, ЯК БУВ І УРОЖАЙ,
УСЕ СУЦІЛЬ ВИКАЧУВАЛИ З ДВОРУ,-
ГРЕБИ, НІЧОГО ЛЮДЯМ НЕ ЛИШАЙ.
Тож пам’ятаймо завжди про цю трагічну сторінку історії нашого народу, не допустимо повторення трагедії в наш час. СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Рудич Л.Б., учитель історії та правознавства ЗОШ І-ІІІ ст. №3 |
